Щоб повернутися назад до сторінки курсу, натисніть сюди.
Критерії вступу (Копенгагенські критерії) були встановлені декларацією Європейської Ради в Копенгагені в 1993 році та закріплені декларацією Європейської Ради в Мадриді в 1995 році. Вони включають стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини, повагу та захист прав меншин; наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції та ринкових сил у межах Європейського Союзу; здатність брати на себе зобов’язання в рамках членства, включаючи спроможність ефективно імплементувати правила, стандарти та політику, які становлять основу законодавства ЄС (“acquis“), і здатність дотримуватися цілей політичного, економічного та валютного союзу.
Угода про асоціацію – це угода, укладена між ЄС і державою, що не є членом ЄС, яка встановлює поглиблене співробітництво між сторонами в сферах політичного діалогу, торговельно-економічного співробітництва, соціальної політики, освіти, культури тощо. Угоди про асоціацію містять права та обов’язки обох сторін, які зазвичай включають положення щодо лібералізації торгівлі (іноді створення зон вільної торгівлі), послуг, капіталу та руху людей, а також економічного співробітництва. Вони також містять зобов’язання асоційованої країни гармонізувати “acquis communautaire” (сукупність спільних прав і зобов’язань, обов’язкових до виконання в усіх країнах) та впровадити законодавство в галузях, визначених угодою. Такі угоди включають пункти щодо фінансової та технічної допомоги з боку ЄС. Усі Угоди про асоціацію забезпечують інституційну основу для співробітництва шляхом створення (як правило) Ради асоціації, Комітету асоціації та Парламентського комітету асоціації.
СЗБП – Спільна зовнішня та безпекова політика – це спільна політика ЄС, яка була вперше запроваджена в 1993 році в рамках Маастрихтського договору. Її поступово посилювали наступні договори, зокрема Лісабонська угода (Розділ V Договору про Європейський Союз). ЄС має правосуб’єктність (тобто може підписувати міжнародні договори) з моменту набуття чинності Лісабонської угоди в грудні 2009 року.
СПБО – Спільна політика безпеки та оборони є невід’ємною частиною спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП) ЄС. Вона включає поступове формування спільної оборонної політики ЄС і має на меті посилення військового потенціалу і розгортання місій за межами ЄС для підтримання миру, запобігання конфліктам і зміцнення міжнародної безпеки відповідно до принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй. СПБО поважає обов’язки держав-членів, деякі з яких вважають, що спільну політику оборони можна реалізувати в НАТО. Статті 42-46 Договору про Європейський Союз охоплюють це положення.
ПВЗВТ (Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі) – частина угод про асоціацію з Європейським Союзом, підписаних Грузією, Молдовою та Україною. Ці угоди створені для розширення транскордонної економічної діяльності з вигодою для споживачів, підприємств і державного сектору. Вони дозволяють країнам отримати доступ (в окремих галузях промисловості) до єдиного європейського ринку та надають інвесторам із ЄС таке саме регуляторне середовище в асоційованій країні, як і в ЄС.
ЄСЗС – Європейська служба зовнішніх справ – дипломатична служба ЄС. ЄСЗС підтримує Верховних представників та Віце-президентів у виконанні їх мандата щодо ведення спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС (СЗБП) в якості Голови Ради міністрів закордонних справ та в якості Віце-президента Комісії для виконання обов’язків, які покладаються на нього у зовнішніх відносинах. ЄСЗС також надає підтримку Голові Європейської Ради, Президенту Ради ЄС та членам Комісії у виконанні їхніх функцій у сфері зовнішніх відносин. До складу ЄСЗС входять посадові особи та інші представники ЄС, включаючи співробітників дипломатичних служб країн ЄС.
Східне партнерство (СП) – це спільна польсько-шведська ініціатива, започаткована в 2009 році. Вона спрямована на поглиблення та зміцнення відносин між Європейським Союзом (ЄС) та його східними сусідами (Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною). ЄС та його східні партнери уклали або перебувають у процесі укладання двосторонніх порядків денних асоціації/пріоритетів партнерства за допомогою Європейської політики сусідства (ЄПС). На саміті Східного партнерства 2017 року, який відбувся в Брюсселі, було схвалено 20 ключових результатів на 2020 рік для підтримки підходу, орієнтованого на результат, що охоплює 4 основні пріоритети: сильніша економіка (економічний розвиток і кращі ринкові можливості); сильніше державне управління (посилення установ та належного управління); сильніше взаємосполучення (взаємозв’язок, енергоефективність, навколишнє середовище та зміна клімату); сильніше суспільство (мобільність і соціальні контакти).
Політика розширення стосується країн, які хочуть стати членами ЄС. Вона спрямована на розширення зони миру, стабільності та процвітання ЄС і забезпечення політичних, економічних і соціальних вигод для цих країн і ЄС. Стаття 49 Договору про Європейський Союз є основою для процесу розширення. Станом на лютий 2022 р. Албанія, Північна Македонія, Чорногорія, Сербія та Туреччина мають статус країн-кандидатів. Боснія та Герцеговина і Косово (це визначення не обмежує позиції щодо статусу та відповідає резолюції РБ ООН 1244/1999 та висновку Міжнародного суду щодо декларації незалежності Косова) є потенційними країнами-кандидатами. Переговори про вступ з Ісландією почалися в липні 2010 року, а потім були призупинені урядом країни в травні 2013 року. У березні 2015 року Ісландія звернулася з проханням припинити розглядати її як країну-кандидата на членство в ЄС.
ЄПС – Європейська політика сусідства – це всеохоплююча політика ЄС, спрямована на його сусідів на сході та півдні: Алжир, Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Єгипет, Грузію, Ізраїль, Йорданію, Ліван, Лівію, Молдову, Марокко, Палестину, Сирію, Туніс і Україну. Її було започатковано у 2004 році для підтримки та зміцнення стабільності, безпеки та процвітання в країнах-сусідах ЄС. Головною метою ЄПС є встановлення “кола друзів” навколо ЄС шляхом здійснення серйозних структурних перетворень у сусідніх країнах, сприяння демократизації, верховенству права та ринковим реформам в обмін на надання преференційних відносин, у тому числі щодо торгівлі з ЄС і навіть перспективи участі у внутрішньому ринку ЄС і подальшої інтеграції та лібералізації для сприяння вільному руху осіб, товарів, послуг і капіталів (чотири свободи).
ГСЄС – Глобальна стратегія Європейського Союзу – це оновлена доктрина Європейського Союзу щодо підвищення ефективності оборони та безпеки Союзу та його держав-членів, захисту цивільного населення, співробітництва між збройними силами країн, що входять до ЄС, управління імміграцією, кризами тощо. Ухвалена 28 червня 2016 року, вона замінює Європейську стратегію безпеки 2003 року. ГСЄС зосереджує зовнішню діяльність ЄС на п’яти основних напрямках: безпека Союзу; стійкість держави та суспільства на Сході та Півдні; комплексний підхід до конфліктів; порядок регіональної співпраці; глобальне управління у XXI столітті.
ВПС/ВП (Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки / Віце-президент Єврокомісії) забезпечує узгодженість зовнішньої діяльності ЄС. У Єврокомісії вони відповідають за виконання обов’язків, покладених на них у сфері зовнішніх відносин, і за координацію закордонних справ ЄС. Їх призначає на 5 років Європейська Рада, яка вибирає їх кваліфікованою більшістю, за згодою Президента Комісії. Посаду ВПС було створено в 1997 році у рамках Амстердамського договору, і першим її обіймав Хав’єр Солана, Генеральний секретар Ради Європейського Союзу. Лісабонська угода, яка набула чинності в грудні 2009 року, зберегла посаду Верховного представника, надавши йому ширший мандат, включаючи головування в Раді міністрів закордонних справ і роль Віце-президента Єврокомісії.
PESCO – Постійне структуроване співробітництво – це структура, метою якої є зміцнення оборонного співробітництва між тими державами-членами ЄС, які мають можливість та бажання це робити. 25 держав-членів приєдналися до PESCO та погодилися інвестувати, планувати, розвивати та керувати оборонними можливостями в рамках цього формату. Наразі Данія та Мальта не входять до складу PESCO. Ціль PESCO, яка була представлена статтями 42(6) і 46 Договору про Європейський Союз і Протоколу 10, полягає в тому, щоб відповідні держави-члени спільно досягли повного узгодженого обсягу оборонних можливостей, доступних їм для національних і міжнародних (ЄС, НАТО, Організація Об’єднаних Націй тощо) місій та операцій. PESCO було офіційно створено в 2017 році.
NDICI – Інструмент сусідства, розвитку та міжнародного співробітництва Глобальна Європа (NDICI – Глобальна Європа) – це основний фінансовий інструмент ЄС, який охоплює зовнішню діяльність. Він сприяє викоріненню бідності та посиленню сталого розвитку, процвітанню, миру та стабільності. Він спрямований на підтримку країн, які найбільше потребують допомоги в подоланні довгострокових проблем розвитку, і сприятиме досягненню міжнародних зобов’язань і цілей, узгоджених Євросоюзом, зокрема порядку денного до 2030 року та його цілей сталого розвитку і Паризької угоди. Із загальним асигнуванням у розмірі 79,5 мільярдів євро на період 2021-2027 років, інструмент NDICI – Глобальна Європа охоплюватиме співробітництво ЄС з усіма третіми країнами, за винятком бенефіціарів країн на етапі підготовки до вступу та тих держав і територій, які беруть участь у його географічних програмах.
PSC – Комітет з питань політики та безпеки є комітетом Ради Європейського Союзу, який займається питаннями СЗБП. Про нього йдеться у 38 статті Договору про Європейський Союз. Він складається з представників 27 держав-членів ЄС і відповідає за моніторинг міжнародної ситуації в сферах, які охоплює СЗБП, а також за впровадження політики без шкоди для повноважень Верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки. Комітет сприяє створенню політик у сфері СЗБП. Під відповідальністю Ради та Верховного представника комітет здійснює політичний контроль і стратегічне керівництво операціями з антикризового управління. Таким чином, він може бути уповноважений приймати рішення щодо політичного контролю та визначення стратегічного напряму.
QMV – голосування кваліфікованою більшістю є найбільш поширеним методом голосування в Раді. Його використовують, коли Рада приймає рішення під час звичайної законодавчої процедури, і впроваджують, якщо виконуються дві умови: 55% держав-членів проголосували за (на практиці це означає 15 із 27); пропозицію підтримують держави-члени, які складають принаймні 65% загального населення ЄС. Близько 80% усього законодавства ЄС приймається за цією процедурою. Незважаючи на різні спроби збільшити використання QMV, більшість рішень у сфері СЗБП ще й досі приймаються одностайно.
Стратегічний компас – це стратегічна політична програма, прийнята Європейською Радою 24-25 березня 2022 року, щоб зробити ЄС сильнішим і більш спроможним постачальником безпеки. Він розроблений у формі плану дій щодо посилення політики безпеки та оборони ЄС до 2030 року. “Компас” надає спільну оцінку стратегічного середовища, в якому діє ЄС, а також загроз і викликів, з якими стикається Євросоюз. Він охоплює всі аспекти політики безпеки та оборони та спирається на чотири стовпи: діяти, захищати, інвестувати та розвивати партнерство.